Урядовий портал гаряча телефонна лінія для звернень громадян
Меню навигації
Свята України
Ми в соц.мережах
Курс валют
Ціни на паливо
Популярні статті
Наше опитування
Реклама

Купить доску, брус, рейку, пиломатериалы Белогородка, Дмитровка, Ирпень, Буча

Історія села Білогородка
 

Історія стародавньої Білогородки




У 10 кілометрах на захід від сучасного Києва на березі Ірпеня знаходиться с. Білогородка і займає територію стародавнього міста Білгорода. На зорі російської становлення Київської Русі він був одним з важливих центрів духовно-культурному житті. Перша згадка про Бєлгороді зустрічається в нашій літописі під 980 роком, де до прийняття християнства у великого князя Володимира було 300 наложниць. Треба відзначити, що історики під наложницями князя Володимира-язичника розуміють невільниць, яких князі в той час набували шляхом воєн і якими вели велику торгівлю. Тому Білгород був досить значним місцем людського поселення.

Після прийняття християнства і хрещення Русі князь Володимир зміцнює Білгород і робить його одним з найважливіших на Русі. В Іпатіївському літописі ми читаємо: «В літо 6499 Володимир заклав град Бєлгород, і нарубай поза від Ініх міст, і багато людий сведе в онь; бе бо любя град сей ». Никонова літопис і Статечна книга додає, що в 991 році був закладений перший храм на честь Преображення Господнього. З літопису видно, що місто було одним з улюблених місць князя Володимира. Таким чином Білгород стає однією з ланок ланцюга зміцнення Києва і важливим торговельно-промисловим центром, через який проходить шлях «в угри і ляхи» - на Володимир-Волинський, Холм, Галич і далі на захід Європи. У 922 році другий київський митрополит Леонтій стверджує єпископські кафедри в Новгороді, Чернігові, Ростові, Володимирі на Волині, Бєлгороді. Таким чином, Білгород стає однією з перших шести кафедр на Русі і тим самим стає не тільки як пункт торгово-промисловий, військово-стратегічний і політичний, але і як видатний центр церковно-єпархіального життя. Деякі історики вважають, що Білгородський єпископ був вікарієм Київського митрополита, який заміняв його тільки тоді, коли митрополит був у від'їзді, але в той же час Білгород зберігає окрему епископию і імена єпископів Білгородських неодноразово згадуються при описі різних урочистостей поряд з іншими єпископами тодішньої Русі.
Дослідників давно вже займає питання, чому саме в Білгороді, а не в будь-якому іншому центрі Київщини була заснована епископия. М.Н. Тихомиров та інші історики схильні були пояснювати це тією особливою симпатією князів до Білгорода, яку вони відчували ще з часу князя Володимира Святославовича. Але, очевидно, у київських князів були і більш серйозні підстави єпископський Білгород, перебуваючи на кордоні землі древлянской, ймовірно, повинен був поширювати на неї не тільки княжу, але і церковну владу Києва. Бєлгородські єпископи грали досить помітну роль в політичному житті Київської землі

У 12 столітті Білгород стає самостійним удільним князівством. Майбутні київські князі зазвичай починали княжити в Бєлгороді. Це місто було сильною фортецею, від якого часто залежала доля Києва. Літописи згадують про першому храмі Преображення Господнього, побудованого великим князем Володимиром у 991 році. Далі Іпатіївський літопис говорить про дерев'яному храмі Свв. Апостолів і називає його кафедральним. Під 1144 роком у літописі читається така звістка: «в той же літо священна бисть церква в Бєлгороді Святих Апостол». Великий князь Рюрик Ростиславович, який займав Київський престол кілька разів в 1174-1210гг. ставився до Білгорода з особливою любов'ю. Тут в 80-90 рр. 12 століття сидів його син Ростислав Рюрикович, що став також київським князем. У 1189 Рюрик одружив Ростислава з донькою великого князя північно-російського Всеволода Юрійовича - на княжні Верхуслави 26 вересня (ст. Ст.) В день Іоанна Богослова відбулося вінчання в храмі Свв. Апостолів, як пише літопис: «вінчана у святих Апостол, у дерев'яної церкви, Блаженніший єпископа Максима. Створи ж Рюрик Ростиславу вельми сильно весілля, аки ж несть несть бувала на Русі; і биша на весіллі князі многі, за 20 князів ». З цього видно, що в другій половині 12 століття Білгород був значним містом як в політичному житті, так і в церковно-єпархіальної, інакше князь Рюрик Ростиславович не влаштував би весілля своєму синові за участю більше 20 російських князів. Через деякий час ця дерев'яна церква перестала існувати, можливо, внаслідок старіння, або ж, імовірніше за все, внаслідок пожежі, або якого-небудь нещасного події. Новий чудовий кам'яний храм, також в ім'я свв. апостолів, побудував великий київський князь Рюрик Ростиславович в 1197 році. В Іпатіївському літописі під 1097 роком говориться наступне: «того ж літа, місяця грудня в 6 день, созда церква камінь святих Апостол в Бєлгороді благовірний князь Рюрик; прехал ис Києва, і святи церква кам'яну святих апостол, єпископ Белогородьская, великим свячення, блаженним митрополитом Никифором, єпископом адреяном ... Створення їй бувши благовірним і христолюбивим князем Рюриком Ростиславовичем, заввишки ж і величністю і іншим прикрасою всім вдів удобрений, по пріточніку, який промовляв: вся добра, кохана моя, і пороку несть в тобі ». З літопису видно, що храм святих Апостолів відрізняється рідкісною для того часу величественною виключно багатою отделкою і закінчення цієї церковної споруди шанувалося ея будівельниками, як одне з найважливіших подій державного життя., І тому було ознаменовано пристроєм особливого бенкету, з багатими дарами представникам духовенства не тільки Бєлгородської єпархії, а й усього Київського князівства. Археологічні дослідження руїн храму, здійснені В.В Хвойка в 1909-1911гг., Ю.С. Асєєвим і Г.Г. Мазенцевой в 1966-1967 рр., І виявили різнокольорові поливні підлоги, фресковий і золотисту розпис стін, дійсно підтверджують настільки захоплену оцінку його. До будівлі кам'яної церкви Свв. Апостолів на цьому місці, мабуть, стояла дерев'яна церква, від якої знайдений шар вугілля і обгорілих колод, що лежать на 20-30 см нижче рівня цегляного храму. Під час розкопок в 20 метрах про півдня-сходу від церкви святих Апостолів були знайдені залишки іншої древньої церкви - кам'яної. Розкопки показали, що під залишками цегляної церкви збереглися сліди давнішої споруди - невеликий дубової церкви. Можливо, це були залишки першого храму або дерев'яної церкви Свв. Апостолів.

Крім цих храмів, в Білгороді безсумнівно були і інші храми.
З часу заснування єпископської кафедри Білгород завжди зберігає свою окрему епископию, і в літописах згадуються імена єпископів. Ось список єпископів Білгородських, що згадуються літописцями:
1. Микита, хіротонізований, або визначений з тих, хто прийшов з Греції єпископів в 992 році. Помер в 1022 році.
2. Микита ІІ, згадується під 1071 роком (в цьому ж році він і помер).
3. Стефан, згадується в Никонівському літописі під 1072 роком, при першому перенесення мощей благовірних князів Бориса і Гліба. Князь Ізяслав запросив митрополита Георгія освятити в Вишгороді нову церкву і перенести туди мощі святих мучеників. Тут йдеться про те, що при перенесенні мощей разом з митрополитом були єпископи Чернігівський Неофіт, Переяславський Петро, ​​Бєлгородський Стефан, Юр'ївський Михайло і безліч духовенства, в тому числі Феодосій Печерський. Помер в 1087 році.
4. Святитель Лука, з постриженик Печерських, був хіротонізований в 90-і роки 11 століття. Про нього як печеряніне пише єпископ Симон в посланні до Полікарпа. Лука вперше згадується в літописі під 1088 роком. Він послужив митрополиту Київському Іоанну ІІ і єпископу Ростовському Ісаї при освяченні Свято-Михайлівської церкви Києво-Видубицького монастиря. Смерть перешкодила йому бути присутнім в 1091 році на святі перенесення мощей преподобного Феодосія. У Софійському соборі знайдені фрагменти написи про його представленні: «Місяця серпня о 22 день умре раб божий Лука, єпископ блаженний Бєлгородський». З цього ми можемо зробити висновок, що святитель помер в 1090 році, бо, як відомо, перенесення мощей преподобного Феодосія відбулося в престольне свято Успіння, тобто раніше 22 серпня. Слово «блаженний» вказує на шанування святителя як угодника Божого. На жаль, більше нічого про єпископа Луці невідомо.
5. Святитель Микола, згадується під тисячі дев'яносто два роком.
6. Микита ІІІ, хіротонізований у 1113 році, згадується під час опису перенесення мощей святих Бориса і Гліба у Вишгороді 1115 року. При князя Володимира Мономаха митрополит Київський Никифор з єпископом Феоктистом Чернігівським, Лазарем Переяславським, Микитою Бєлгородським, Данилом Юрєвським, міною Полоцьким зробили перенесення мощей.
7. Феодор, брав участь в Київському Соборі 1147 року за поставленні митрополитом Київським Климента Смолятича.
8. Максим, згадується в1187 році. Він вінчав в Бєлгороді в храмі Свв. Апостолів сина Рюрика Ростиславовича Ростислава Рюриковича на Верхуслави. Помер в 1190 році.
9. Адріан, духівник князя Рюрика, ігумен Видубицького монастиря, був хіротонізований в 1190 році під єпископа Білгородського і Юр'ївського. У 1197 році за освяченні нового собору Свв. Апостолів у Білгороді він співслужив митрополиту Никифору. На цьому освяченні був і Печерський архімандрит Василій.
10. Діонісій, згадується під 1199 роком.
11. Григорій, до середини 13 століття.
12. Іван, 13 століття.
13. Іриней / Кірін, 13 століття.
14. Алексій, згадується під тисячі двісті тридцять один роком (під тисячу двісті двадцять п'ять роком згадується як єпископ Полоцький, Бєлгородський і Юр'ївський)
15. Кирило 1345 р 1347 г. (він мав перебування в Києві і, ймовірно, був намісником Київського митрополита).

М.М. Дурново в своїй праці «Девятістолетіе російської ієрархії» так міркує: «Коли припинилася Білгородська єпархія, поблизу Києва, невідомо. До цих пір наші літописці і історіографи вважали, що Білгородська єпархія, після татарського погрому, в 1238 році закрилася, і паче не відроджувалася. Тим часом, існує чимало підстав вважати, що Білгородська єпархія, після татарського розорення, продовжувала своє існування в продовження більше ста років, причому Бєлгородські єпископи, як найближчі до Києва, мали в ньому своє перебування, будучи в той же час і намісниками Київських митрополитів, які, переселившись в 1299 році у Володимир-на-Клязьмі, а потім в 1325 році в Москву, не могли залишити Київ без свого намісника - єпископа. У числі невідомих бєлгородських єпископів, колишніх після 1238 року, крім згадуваного у Ватиканській записи Кирила, відомий ще Микола, який згадується в числі святих граду Києва ». Ще один дослідник Меєндорф зазначає, що візантійські єпископські списки 14 століття вказують Бєлгородської єпархії з перебоями
По матеріалам www.pravoslavye.org.ua
Сторінка 1 з 2 | Наступна сторінка
Погода
Реклама
Новини RSS
Реклама
•  Copyright © 2011-2018. belogorodka.info. All Rights Reserved
•  Design © 2006-2018 Studio F26